Рада вам.
викинута з інфопростору занурена в творчість.

маю нову пісню - це неймовірно тішить. Почали трохи писати мну з Осипенком в кар-карі - задуха, просто жесть. Але вже 6 пісень зваписали, 3 навіть Володька довів до благозвуччя, мо виклам, як зумію. :)

Сильні враження:
- драйв з ковалями на Країні мрій (тулумбаси, бубон, сопілки, маракаси, шалена ритміка, кава з прянощами і бджолярій!).
- Вітя Цимбалюк з думою "Є у Києві кам'яна гора" і моя улюблена Неля Франчук!
- Концерт Рутенії в "Дорога 66" - мене потім ще півночі підкидало.

До цього:
Андрій Войчук. Якщо у Бога є улублений інструмент - це цимбали.

Ще раніше:
Розкуття 2009. Володимир Смотритель щороку творить в Хмельницькому НЕЙМОВІРНЕ дійство! Фестиваль мономистецтв. З одного боку він доволі камерний. У кожній номінації не більше 4 учасників. Але це так дивовижно! Фестивалю ВЖЕ 15 років!!! Він не призовий. Він для душі. Радше для Духу. Протягом 3-х діб я практично не могла спати і їсти. (це я - мегасонько, яка без смачненького не встане й не ляже :))

 тобто підвищення кваліфікації.
"прікольнєнько" вчора півдня розповідали як ми не так працюємо і як круто працюють лайбрарі у гамериці й данії...
особливо потішила історія про те як в США бібліотекарі боролися з державою за право читачів відвідувати порносайти... мовляв не можна обмежувати право на інфрмацію...
з приємного та корисного: безкоштовна екскурсія у музей коштовностей. Доречі, в музеї є дивовижна пропозиція "ніч в музеї" - це ціле дійство з пошуком скарбів, екскурсією та фотканням у скфсько-сарматських строях (певно не з покійників знятих) - коштує як кіно 45 грн. з дорослого. 
Хочу якось з друзями піти.

Взяла у Стрибуночки

 Прохання перепощувати і придумувати ідеї, як ми можемо допомогти

09 квітень 2009 at 5:44 PM
</a></b></a>mamchych

Горе у сім”ї поетки Олесі Ковальчук. (Олеся - із покоління двотисячників, чимало хто, мабуть, пригадує її за творчими нарадами у Ірпені або іншими поетичними акціями, Олеся вчилася на відділенні „Літературна творчість” університету Шевченка. Згодом працювала у літературному проекті Донія – може ще пам”ятаєте, був такий мистецький журнал „Молода Україна”). Її молодший брат Назар вже півтора року хворіє на рак. Наразі потрібна операція на фантастично велику суму.



Ось витяг зі статті про Назара у „Вечірньому Києві”: Хвороба до Назара підкралася непомітно. У листопаді 2007 року під час проходження планової медкомісії лікарі направили хлопця до онкологічної клініки на вулиці Ломоносова. «У червні Назар проходив обстеження, перед тим як поступав до коледжу, і все було нормально. Він взагалі ріс здоровою дитиною, професійно займався спортом», – розповідає мати Назара Стефанія.

А ось із сайту Donor.org.ua: Ранок 14 лютого - дзвінок мами. Назарові дали направлення на неспоріднену трансплантацію кісткового мозку (ТКМ). Ауто-ТКМ йому не допоможе, тому що вражена центральна нервова система і кістковий мозок. Ніхто з рідних як донор не підійшов. Залишається тільки один варіант - пересадка стовбурових клітин від неспорідненого донора. Така операція неможлива в Україні, а за кордоном (Росія, Німеччина, Італія, Ізраїль) її вартість перевищує 100 тис. доларів.

Мама Степанія одержує тільки пенсію - 750 грн/міс., татові зараз вдається заробити усього близько 1000 грн/міс. (він працює будівельником, і в його фірмі також відбуваються скорочення). Операцію потрібно провести найближчим часом - уже досягнута ремісія. Продовжувати підтримуючу хіміотерапію для Назара небезпечно - не справляється печінка, йде інтоксикація всього організму, постійно тримається температура. Через це доводиться приймати антибіотики, що, знову ж, погано впливають на печінку і... коло замикається.. І єдине, що може його розірвати, - термінова неспоріднена ТКМ.

«Райффайзен Банк Аваль» 
МФО 322904 
ЄДРПОУ 23494105 
розрахунковий рахунок 26256322904 
Призначення платежу: 
поповнення рахунку № 03041036 
Стефанія Адамівна Ковальчук.

 і хто після цього порадив йому те дурнувате каре носити?

Ну що, любі малята?
В мене з Юлею Бережко-Камінською сьогодні концерт.
У Ворзелі. У Санаторії Україна.
Там НАВІТЬ квитки!
Звісно, що прийдуть тільки відпочивальники, бо ж трястися електричкою з Києва
- випробування для дружби ще те...
Наспіваюся, нарозповідаюся!

Ось така приєминка.

Котигорошко

(В.О.)

Мій добрий Боже,

твій Котигорошко

десь забарився, а роки ідуть.

І що братів нема – не в тому ж суть.

Під ноги придивляюся сторожко,

а там лише козині ківтяхи.

Та страшно одірвати очі долу.

(Десь небо наче виоране поле

І зорі мов яскраві реп’яхи)

Горошок тут – у куряві дорожній.

Сльозяться очі й поперек болить,

видвляюся, а раптом, ось, за мить

я віднайду його,

мій Добрий Боже!

Любі френди,
у вас є шанс мене почути :)
Бо
взавтра з 10-13 та з 17-19 на ескалаторах метрополітену будуть крутити поетичну сторінку з віршами Костенко, Малковича, Вінграновського, Сосюри та ін.
Підбирали вірші ми (закритий клан бібліотекарів) та озвучували вірші Ігор Якубовський, Тетяна Ковальчук та Ваша кохана я :)

Ти знаєш

Ти знаєш, хтось вигадав час,

Аби ми поспішали

Боялись спізнитися і розминались у часі.

А може хтось вигадав нас,

Аби вістря чи жало

Часу

мало жертву й мету у одній іпостасі.

Ти знаєш, хтось вигадав простір,

Аби ми довіку

Долали ту відстань, що зветься непорозумінням.

А може хтось вигадав просто

Собі чоловіків,

Аби було комусь збирать й розкидати каміння.

Випадіння із часо-простору. Проте на Херсонському «Антракті» (в кінці лютого) отримала ось це «валетне» 3-тє місце. Не сподівалася, правда. Бо… хороша дівчина Оля Швець, та не її провина що на фестивалі забагато, навіть ЗАБАГАТО мату, поетки напідпитку позують у «перфомансі» драними панчохами, повзаючи підлогою громадської бібліотеки, а п’яні (чи накурені) поети тягають по вулиці за хвіст здохлу собаку… Щось із цього лишиться поза кадром, проте лишиться.

Як на мене це дико, коли дорослі чоловіки виливають купу матюччя на голови 3-5 річних дітлахів присутніх у залі.

У Андрія Баранова (гран-прі) дійсно прекрасна поезія. А ще була на фесті чудова Олька Пошурує ва! Значить все ще може бути.

Перше місце у Ані Саніної  за «правду життя», друге у Артема Полєжаки «за пиво» (власне за слемівську поему), за що я отримала своє почесне 3-тє я так і не зрозуміла. Бо треба було відзначити хоч одного україномовного поета (принаймні на це у приватній розмові натякала одна з членів журі)? Дякуючи Леоніду Єжурову виступи переможців і не тільки можна побачити й почути ось тут.
Про якість звуку ніц незнаю, бо мій комп абсолютно мовчазний.

Писала я тут, що отримали книжку якогось Д.Білого "Шлях срібного Яструба". Так от...
1. сюжет нормальний, магія-містика, характерники, занепад скіфів, алани, готи, трохи Геродота, "мости" до запорожців та Хортиці.... ідеально, щоб привчати 6-8 класників любити  історію України.
АЛЕ
2. читати неможливо!!!!!! Гаразд, припустимо автор російськомовний, але ж там працювали редактор С.М. Євсюкова, коректор І.О. Чорнобрирець - за таку роботу їм ганьба!
На КОЖНІЙ сторінці можна вмиватися сльозами починаючи від жахливих збігів приголосних "як з кожним подихом" до постійного калькування з російської "в часи якого" (ну чом не зробити мелодійно "за часів"?), безкінечні "предки", "кинджали", "метання"
3. усі ці однотипні слова якими аж муляє текст "панцир" (і ніколи "обладунок" зрозуміло, що дещо різне значення, але ж не можна "панцирувати" усю книжку) ,"курган" (ну хоч іноді називати "могила" чи "пригірок"), коні, які бігают виключно "чвалом" і які ніколи не пускаються навскоки чи скочака, щоправда раз-таки бігли галопом.
4. а вислови типу  доріжка/ стежка з (УВАГА!) "кам'яної ЦЕГЛИ" - це просто пісня!
і всі ці задовгі описові "словоблуддя" "Прямо перед ним стояв високий широкоплечій чоловік....." , "Чоловік був одягнений у зшиті між собою вовчі шкіри" (це як?) і таке ось  через речення.....

Ну , я не знавець української мови, але до цього шедевру я плювалася (виключно за мову) на "Ірку Хортицю - наддніпрянську відьму" бабуся яка пішла до "сбєркаси" вразила мою тендітну душу. Проте порівняно з оцим - перша Хортиця - взірець літературної мови.

А сюжет хороший, запороли книжку та й годі.


 

Знайшла талановиту дівчинку. Не читала й не чула жодного її твору, але інтуїтивно відчуваю -  зріє чудовий письменник. Вона не слухає а вслухається, виписує цитати з книжок і додає свої роздуми. Зовні - дитя, 12 років, типовий міський недо-підліток. А прізвище - жодного псевдо не потрібно. Наче "морські камінці" у роті перекочуються: "Шар-лай"

Цитата з улюбленого читача: "Ну чому як відмінник, то не любить читати? Я от читаю більше за всіх у класі, та й у школі певно, а вчуся посередньо, туплю та й годі. А от друг - відмінник, а читає тільки програмні твори. Кажуть, що треба багато читати. Я ж он скільки читаю. Навіщо ж мені ще й вчитися?"

Серед нових книжок вигулькнув історичний роман (повість?) Д. Білого "Шлях срібного Яструба" щось про Велику Скіфію, Геродота й грифонів. Тре буде почитати.

З останнього прочитаного та побаченого.
Після Армстронга  (велосипедиста, який подолав рак ) та Стругацького із "населеним островом" ( в укр. перекладі книжка називалася так) здалося, що хтось підводить мене до конкретної думки. "Молодий, розумний, амбітний, сильний - ніколи не виграє Тур-де-Франс (я правильно написала назву?), не порятує людство" Після фільму "Збройний барон" додалося - просто зламається. Бо потрібен досвід і нескінченне тренування.
Сон з моторошною реальністю - коли воскрешаєш чи "просто" повертаєш до життя ченця, котрий декілька століть як пішов у медитацію. І охоплює жах, бо робш це (як виявляється) більше з цікавості і навіть не уявляєш якими хоч приблизно можуть бути наслідки. Схоже на казку з джином "Піля першої 1000 років я вирішив виконати 3 бажання того, хто мене звільнить, після другої - лишити йому життя, після третьої - вбити." - і це ще доволі милий варіант.
Покласти все своє "я" заради мети.
Знати, чого хочеш і діяти - такою повинна бути точка відліку, щоб набути отой досвід. А я досі ще "хочу дізнатися, а чого ж я насправді хочу?". І як тут заробити досвід?
Я не амбітна. Це мабуть мінус.  Не активна - за це навіть буває соромно.
Але я оптимістка. Завжди. Для цього я себе не тренувала, це якось від народження. Й за 30 років набула чималий досвід :)
однак, десь глибоко крутиться хробачок, а чи не плутаю я оптимізм з егоїзмом?
2 книжки, кіно, сон.
Сьогодні сон буде інший, потім нова книга, фільми. А де тут я?

Бабусі от-от виповнюється 80. Сукні "в талію" і щоб колінки було видно. Подружки, чоловіки дивляться з неба. Співатимемо. Село, зима, чути далеко. Слухай, Господи.

Тут така подійка... коротше в 3-х молодичок 19-го грудня творчий вечір.
Ну, і ясна річ - я одна з них / нас.
Приходьте, хоч я і соромлюся але мені буде дуже приємно, правда.
отож 19 грудня, 17:00 , Будинок Письменників на Банковій,2. вхід як і відхід - вільний.

Дитячих віршиків там не буде, ому воно до св. Миколая не стосується. Але ми спробуємо зробити вечір цікавим.
у-ф-ф! Я спромоглася це написати :)

другий тиждень пиємо виключно бутильовану воду: прозора, старий миргород ще якісь - в супермаркеті купуємо. І в мене шок- вже 2 тижні у чайнику немає накипу! Після домашього фільтру накип виникає на 3-й день, а за 2 тижні займає дно й стіни чайника.  Щоб не виникало немотивованих рішень фільтр (дорогий подарунок свекрів) чоловік власноруч відкрутив.

Точно пам'ятаю з чого все почалося. Це було 3 дні тому. Я вийшла з роботи і жвавим кроком пішла до трамвайної зупинки. В якийсь момент мені відчулося, що це класно. Що це насолода ось так крокувати, що мені просто кайфово від того як на кожному кроці коліно вилітає вперед, а  кісточска м'яко амортизує, наче пружинка. Насолода від рівномірного дихання, від вологого але теплого вечора - дуже яскраве відчуття. Схоже на "Я живу!" у Рея Бредбері. Поки йшла вирішила, що коли трамваї знову стануть на бульварі Лепсе (а це трапляється майже щовечора) книжку читати не буду а піду додому пішки, бо це так кльово - йти пішук  у тихих сутінках. Трамваю довго не було і я змінила рішення. (бо раптом сьогодні вони затрималися десь у центрі, а по бульвару пролетять як ластівки? ) А коли в мене ще буде такий пішохідний настрій? І я пішла вздовж Молоді, вперше в житті пішки перетнула міст на О. Теліги - виявляється там красиво просто стояти і дивитися на машини внизу (коли їх не надто багато). Дійшла майже до Берестейської і таки сіла на трамвай. (бо 11 км від роботи до дому - це торхи забагато коли без тренування).

Зараз думаю, що краще б йшла і раділа крокам, нехай уповільнюючи рух але із насолодою. Бо вдома раптом почало сушити горло. 150 біфітеру виправили ситуацію але на ранок я перетворилася на слоника. На роботі почала чхати, доганялася чаєм з бренді. Наступного дня температура стрибнула вгору, нічого, якби хоч дихалося. От тільки читати важко було - пекло очі. Кров вирувала й не давала спати, силою волі змушувала серце уповільнюватися, але від того воно починало боліти. Відпускала і воно било обухом у вуха. Чоловік калатав мені воду з медом і грів в обіймах. У якусь мить нарешті обсипало жаром і я пробурмотіла "Дякую вам, хлопці". Бо відчувала що він не сам, хтось великий дмухав на мене теплим свіжим подихом. Ну що, зараз 37,2, гидко, але жити можна.

Оце думаю, може не варто було у той чудовий день розповідати смішній дівчині як домовик лікував мене від пристріту?

Шановне товариство, це не реклама а нагальна потреба.

1. хто не в курсі - я бібліотекар в дитячій бібліотеці і з огляду на рівень ЗП це доволі альтруїстична, але улюблена робота. ТА (і це перша новина) живе наша родина за рахунок магазину товарів для активного відпочинку Ярда , де продається купа всього від Бафів й термобілизни до лиж, сноубордів, впелосипедів і т.п. Так от, любі мої, в нас розпродаж і бажано повний. Якщо комусь треба бодай щось: навігатор, рація, рюкзаки чи лижі (нові й б/в фірмові) й т.ін. - не соромтеся. Бо ми РОЗПРОДАЄМО.

2. крім того усього ми продаємо своє пежо 405, 1989 року, об"єм 1,9. Машина абсолютно робоча, має великий + для наших шляхів та міст - кліренс 21 см. А також справді малий кілометраж - менше 200 000. Може хтось нас бачив у місті? Колір мокрого асфальту із помаранчевими наклейками "велопрокат"? Стара, але хороша машина, практично всюдихід, хто не вірить спитайте vio_rica. Віддамо в хороші руки за 4000 гамериканських грошей, але згодні торгуватися.

А з приємно-особистого: вчора Васка вперше у житті сам ходив до магазину! Купував продукти до сніданку, вражень було на цілий день. (тато прокрадався за ним як нінзя, почуваючи себе шпигуном - все ж малому лише 7 років, а до Великої кишені треба пройти через базар). Уфф, малий "хвоста" не помітив. Шалено розповідав як він "шукав-шукав, де ті відсотки на творожках і взяв самі красиві. А потім мацав-мацав український хліб, але тих чвертушок було так багато, що він втомився і взяв першу-ліпшу, а ще якась тьотя йому порадила взяти супер м"якого батона з висівок і він справді такий мякенький що аж зім'явся. А ще на касі в нього все падало додолу і хліб і картка і гроші але ж "ви раді що я таку булочку купив, а хліб який смачний, зробіть мені 1, ні 2 бутерброди!" (це при тому, що зазвичай наше маля чорного хліба не їсть принципово).

День почався з Краєвського і моїх улюблених "Червоних гітар":
"двоє людей на пляжі пустому
від ща-а-стя п'я-ні!"
Продовжився щемливою до "ромашок радості" "Поліанною"
Потім видала якомусь другокласнику "Родину жужиків" - ульотна книжка,
Кохання Таврійки, всі ці благородні Зазики, Вазики і підступні Мерседеси...

такі красиві діти, такі розумні діти, щастя!

- Зрастє, а у вас Сер Вантус єсть? Про Дона Кого-то...
- Ні, в мене тільки лорд Швабер та пан Віник.

Коли моєму братові було так років 11, а мені 17 трапилася в нас цікава розмова. Ми були влітку в селі, я гуляла із друзями до 1-3 ранку. Малому теж кортіло і я іноді брала його із собою "під чесне слово". Йому страшенно імпонувало, що я подобаюся хлопцям, що вони дуже тендітно до мене ставляться. Пишався старшою сестрою та й годі. Так ось про розмову.
Йдемо ми з дівчатами головною вулицею (звичайно, це вул. Лєніна)і тут назустріч Сергій (брат)
- Слухай що тобі скажу!
- Ну?
- Валь, ти не виходь заміж!
(я ледь не впала, а дівчата почали гикати)
- А чого це раптом тобі така думка трапилась?
- Ти краще будь коханкою!
(тут мої подруги вже почали тихо відповзати, а мені ж цікаво з'ясувати "звідки вітер віє")
- Хіба це краще? - питаю.
- Краще, точно! От диви: дружина варить, пере, прибирає, працює, дітей глядить. А чоловік прийде з роботи - ані дяки, ані подарунку. А коханка тільки про себе дбає і до неї завжди з квітами, дорогими парфумами, з любов'ю. Вона завжди модна, у всьому дорогому. То ти не виходь заміж, добре?
(я робила титанічні зузсилля аби не розсміятимся, бо зрозуміла, що для нього то украй важливо, він бажає мені щастя, яке я за дурною жіночою вдачею можу прогавити)
- Ну, я подумаю над твоїми словами. Тільки звідки такі думки?
- А я дивився передачу "Моя сім'я" і там була така красива коханка, вона оце й розповіла.
І я подумала, а скільки ще дівчаток та хлопчаків бачать отакі передачі, читають статті. А потім будемо говорити, що попит і пропозиція щодо проституції - це нормальні речі. Звичайно вони стають нормою, коли ми самі оце все плекаємо.

От, же ж. Знову моралізую. Вибачайте.

Шукала символ віри, чоловікові завтра бути хресним татом, то треба щоб вивчив, а знайшла на блозі  http://slavs.org.ua/ отаке